Матвій Хренов — співвласник ресторану «Дім Трибеля», медичного центру «Відновлення» та викладач Києво-Могилянської академії. Активний популяризатор бізнес-літератури та розвитку.

Як з’явилася ідея відкрити «Дім Трибеля»? Чому саме ресторанний бізнес, бракувало в місті якісних закладів?

Насправді так, 7 років тому, коли з’явилася ідея відкриття ресторану, я би сказав, що в Житомирі критично не вистачало сучасних, затишних, атмосферних і смачних ресторанів. Тема ресторанів мені завжди подобалась, тому ідея була для мене очевидною, а коли склалися зорі у вигляді фантастичної локації (єдина пішохідна вулиця міста — Михайлівська), людей, які мають досвід ресторанного бізнесу, стало очевидно: або зараз, або ніколи.

Ваш ресторан виглядає стильно й сучасно. Як ви вважаєте, наскільки дизайн та інтер’єр реально впливають на продажі? І чи варто молодому ресторатору робити на це ставку на старті?

Дизайн і інтер’єр — це складові ширшої рамки, яка називається “концепт”. Я би радив молодим рестораторам не про дизайн спочатку думати, а про концепт, і якщо буде збалансований і цікавий концепт, звісно, він буде стимулювати продажі. А сам по собі “євроремонт” підсилюючим ефектом не володіє.

Конфлікт між гостем і офіціантом, на чиїй стороні ви зазвичай стаєте? Підтримуєте гостя чи все ж захищаєте свою команду?

Це узагальнення… і вони ніколи не дають повної картини. Якщо йдеться про якусь дрібницю, її завжди варто врегулювати полюбовно на користь гостя. Але бувають і складні випадки, і якщо починає страждати, скажімо, гідність працівника, тоді й гість буде покараний. Наприклад, у нас є випадки, коли гостя вносять до чорного списку, і мої люди мають право його не обслуговувати. На щастя, цей список дуже короткий.

Ви одночасно керуєте рестораном і медичним центром, викладаєте в Києво-Могилянській академії, ще й знаходите час для читання. Як вам вдається поєднувати всі ці справи і залишатися продуктивним?

Все дуже просто ( насправді ні). Все це можливо лише, якщо ви можете делегувати, не страждаєте рафінованим перфекціонізмом, здатні приймати помилки інших, довіряєте людям, любите все, що ви робите, вірите у своїх партнерів. І ще багато інших речей — із ключовими цінностями: довіра, співпраця, розвиток.

Ми знаємо, що ви, скажімо так, активно виступаєте за читання книжок. Але в нашому суспільстві є така проблема: багатьох відштовхує саме те, що вони не впевнені, чи знадобиться їм ця інформація, і чи буде витрачений час на книжку справді вартим. Особливо зараз, коли технології змінюються швидко, і ті самі ідеї з книжок, особливо бізнес-літератури, де автори часто додають багато «води», можна отримати значно швидше, умовно, навіть через той самий чат-бот. Як ви на це дивитесь?

Так, я і погоджуюсь, знань багато, часу мало, іноді його шкода витрачати на книжку… проте є одне але… Все це вірно за умови технічних знань. А як розвивати себе? Як робити себе кращою версією себе, як вивчати і досліджувати історію, Людину, Всесвіт та інші світи? Тільки книжка зможе допомогти це зробити, тільки хороша книжка. От на неї часу і не шкода. Тому, якщо вам важливий розвиток себе як особистості — нікуди ви не дінетесь і будете читати.

Багато хто боїться відкривати бізнес під час війни. Що б ви сказали тим, хто сумнівається, варто чи ні? Та наскільки сильно війна змінила ресторанну сферу в Україні?

Страх — це нормально. Відсутність страху — це не нормально. Є такий феномен, який називається підприємництво. І тільки люди, схильні до цього, здатні побороти страх і почати щось робити. Варто чи ні — лише сама людина здатна зробити свій вибір. Я свій зробив: клініка відкрила новий корпус, реабілітаційний, ресторан, новий зимовий бар, ми запустили магістратуру під час війни. І я не наполягаю, що ми нормальні.

Як ви оцінюєте нинішній стан української економіки з точки зору підприємця? Що вселяє надію, а що найбільше насторожує?

Надію вселяють люди, які борються, ЗСУ України, люди, які поряд. Чисто теоретично, ми не мали встояти, а ми стоїмо, причому ще й досить непогано, звісно, хотілося б краще. Я вірю в майбутнє цієї країни. Насторожує, звісно, демографія, міграція, ситуація на ринку праці, настрої людей, але я вірю в краще. І роблю все від себе залежне, щоб це краще настало, чого і всім бажаю.